День публічно сплячого або День сну в публічному місці

Для більшості людей дім – це місце, де ми спимо. День сну в громадському місці закликає нас наважитися подрімати за межами нашої затишної спальні. Це в буквальному розумінні вихід із зони комфорту.

Цей день може здатися лише ще одним з низки веселих безтурботних свят, що з'явилися в останні роки з подачі ... да кого завгодно! Справді, чому б не взяти свою улюблену подушку і не подрімати десь на лавці в парку. Просто для різноманітності. Заради свіжості відчуттів. Така собі невигадлива можливість спробувати у житті щось нове. Але, якщо замислитися, є в цьому дні щось глибше...

Насправді, не так багато людей насправді з радістю погодяться заснути в громадському місці. І лютнева погода тут не єдина причина. Справа в тому, що в суспільстві існує негласне табу на сон у присутності інших.

У 1939 році соціолог Норберт Еліас описав сон — як і інші тілесні функції, такі як сморкання чи спорожнення кишечника, — як діяльність, яку «цивілізовані» європейці 18-го та 19-го століть мають здійснювати наодинці, подалі від очей інших людей. Приблизно в цей час у будинках середнього класу з'являється нове архітектурне рішення: спальня. Дрімати на публіці відтепер вважалося образою витончених почуттів, нагадуванням про основні функції тіла, які мали акуратно здійснюватися за зачиненими дверима. Відповідно, громадський сон став асоціюватися з непристойністю, бродяжництвом, відсутністю сили волі, моральною та економічною неспроможністю. Такі уявлення про публічний сон, здається, не дуже змінилися з того часу. У 43% із 187 американських міст досі діють закони, що забороняють спати у транспорті, а у 53% забороняється сидіти або лежати в деяких громадських місцях. За певних обставин публічний сон допускається, якщо це видається більше вибором, ніж необхідністю. Так, спати в літаку або заміському поїзді здається розумним способом заощадити сили або пом'якшити зміну часових поясів.

Сон на публіці — явище, відоме як інемур, вважається абсолютно нормальним у Японії. Безліч людей сплять у громадському транспорті під час щоденних поїздок на роботу. Деякі навіть дрімають стоячи. Багато хто спить під час робочих зустрічей, занять та лекцій. Там люди майже не соромляться засипати, коли і де їм заманеться.

На певному рівні такий суспільний сон взагалі не вважається сном. Навіть якщо сплячий може бути подумки «відсутнім», він повинен мати можливість в будь-яку мить повернутися в поточну соціальну ситуацію, якщо потрібна його активна участь. Він також повинен вписуватися в навколишнє середовище в плані пози тіла, дрес-коду тощо. Але щойно громадські місця починають асоціюватися з надто довгим сном або коли сплять «не ті» люди, виникає конфлікт. Дуже часто з забобонами та дискримінацією стикаються безхатченки, які сплять у громадських місцях.

Отже, сон на публіці — дуже цікаве культурне та соціологічне явище, яке розкриває не лише соціальні норми, а й деякі сутнісні структури та цінності нашого суспільства. День сну на публіці можна розглядати як можливість порушити питання про задоволення однієї з основних потреб людини – потреби спати та відпочивати – коли і де це необхідно. Дослідження показали, що певні види денного сну підживлюють мозок та заряджають нас енергією. Денний сон може суттєво підвищити продуктивність, знизити ризики для здоров'я і навіть підняти моральний дух.

Будь-хто повинен мати можливість подрімати на пляжі, у парку, у кінотеатрі, в автобусі, поїзді, метро або в будь-якому іншому громадському місці без ризику бути засудженим чи осміяним.