На День міста Київ - Над Києвом сонце липневе блищить - відправка

Відправлення побажання

Тема повідомлення:

Відправник: ім'я

e-mail

Одержувач: ім'я

e-mail

дата відправки

Tекст повідомлення:

додати побажання

<div>Над Києвом сонце липневе блищить.</div><div>Тролейбус по вулиці Леніна мчить,</div><div>а в цьому тролейбусі їдемо ми,—</div><div>звичайно, із мамою, а не самі.</div><div>Зі мною улюблена лялька моя</div><div>у платті новому, в такому ж, як я.</div><div>А брат мій везе корабель з мотузком</div><div>і, мабуть, вважає себе моряком!</div><div>Ми швидко мчимо, обганяєм людей,</div><div>в вікно поглядаєм на стрічних дітей:</div><div>напевно, не знає ота дітвора,</div><div>що ми поспішаєм на берег Дніпра!</div><div>Обабіч каштани високі й стрункі</div><div>розкинули широко пишні гілки.</div><div>Тролейбус ліворуч звертає за ріг:</div><div>розлогий Хрещатик попереду ліг.</div><div>У вікнах будинків поблискує скло,</div><div>торік ще будинків оцих не було...</div><div>— Ну й гарні будинки!</div><div>На дах би я зліз —</div><div>з десятого поверху глянув би вниз!..</div><div>Хороший наш Київ, веселий такий!</div><div>І любо нам їхать в машині швидкій.</div><div>Та ось і зупинка. Виходьте, пора!</div><div>Скоріше, скоріше ходім до Дніпра!</div><div>Тут мама за руки обох нас взяла</div><div>й широкою площею нас повела.</div><div>Ми входимо в сад, під зелені гілки,</div><div>по сходах спускаємось вниз, до ріки.</div><div>Там біля причалу стоїть пароплав.</div><div>Здається, що саме він нас дожидав,</div><div>бо тільки-но мама купила квиток,</div><div>якраз залунав нетерплячий гудок.</div><div>За бортом хлюпочуться хвилі страшні,</div><div>та тільки не боязко зовсім мені,</div><div>відходжу від борту тому лише я,</div><div>щоб в воду не випала лялька моя.</div><div>А ось на Юрка подивиться в цю мить!</div><div>Він, брови насупивши, гордо стоїть.</div><div>Стоїть, уявляє, що це океан,</div><div>а сам він, звичайно, старий капітан!</div><div>Ось пристань нарешті. І разом з людьми</div><div>на берег піщаний виходимо й ми.</div><div>А наш пароплав розвернувся і знов</div><div>на той бік, здіймаючи хвилі, пішов.</div><div>Привітливе сонце нам плечі пече.</div><div>Босоніж ступать на пісок гаряче,</div><div>зате ж як приємно у воду пірнать,</div><div>купатись, плескатись і бризки здіймать!</div><div>А потім отут на м’якому піску</div><div>під кущик лозовий лягти в холодку,</div><div>лежати й дивитись, як в дальнюю путь</div><div>пливуть пароплави і баржі пливуть.</div><div>А мама нам каже:— Погляньте, яка</div><div>ця наша велика, могутня ріка!</div><div>Путі та дороги в Дніпра немалі:</div><div>початок бере він в російській землі,</div><div>тече між густих білоруських лісів,</div><div>крізь всю широчінь українських степів</div><div>і потім у Чорнеє море впада...</div><div>І крутить турбіни дніпрова вода,</div><div>й несе на собі пароплави й човни,</div><div>і скрізь напуває зелені лани.</div><div>Та зовсім вже скоро настане пора,</div><div>коли ще прибуде роботи в Дніпра:</div><div>нові гідростанції люди зведуть,</div><div>блискучі дроти від Дніпра проведуть,</div><div>щоб марно він силу свою не губив,</div><div>щоб людям він діло корисне робив;</div><div>електрика скрізь побіжить по дротах</div><div>і рухати буде машини в степах,</div><div>і хліб золотий там уродять поля,—</div><div>ще краще розквітне Радянська земля!</div><div>Отож пам’ятайте і знайте, яка</div><div>ця наша велика, могутня ріка.</div><div>Дніпро перед нами блищить і тече...</div><div>Ану, маленята, скупаймося ще!</div><div>По хвилях поважно Юрків корабель</div><div>пливе до якихось незнаних земель.</div><div>Убрід капітан поспішає слідком</div><div>і стримує біг корабля мотузком.</div><div>Схотіла скупатись і лялька мала,</div><div>і я по мілкому її повела.</div><div>Та раптом підкралася хвиля до нас</div><div>і ляльку із рук моїх вирвала враз.</div><div>Я в воду ступнула, до неї тягнусь,</div><div>та далі вже глибоко, далі — боюсь!..</div><div>— Ой-ой,— закричала розгублено я,—</div><div>рятуйте! Загинула лялька моя!</div><div>І сталося б, мабуть, нещастя страшне,</div><div>коли не почув би Юрасик мене,—</div><div>він зразу підбіг, і на ляльку зирнув,</div><div>і, часу не гаючи, в воду пірнув.</div><div>Руками, ногами по хвилях він б’є,</div><div>все ближче і ближче до ляльки стає,</div><div>пливе і пливе, докладає зусиль —</div><div>і ляльку за ноги схопив серед хвиль!</div><div>А мама до нього біжить навпростець</div><div>І радо гукає:— Який молодець!</div><div>Безстрашно поплив на такій глибині,</div><div>де, бачте, вода аж по груди мені!</div><div>Не буду ніколи сміятись з Юрка</div><div>за те, що він з себе вдає моряка:</div><div>коли на Дніпрі він поводиться так,</div><div>то буде на морі він справжній моряк!</div><div>Вже знизилось сонце на небі давно,</div><div>і десь за Подолом сідає воно,</div><div>і ми у зворотну рушаємо путь.</div><div>А хвилі дніпрові течуть і течуть —</div><div>туди, де горять Дніпрогесу вогні,</div><div>туди, де будують споруди міцні,</div><div>повз села та ниви й великі міста,</div><div>де все по-новому щороку зроста...</div><div>Ми їдем на той бік. Висока гора</div><div>відбилася тінню у водах Дніпра,</div><div>а Київ наш рідний стоїть на горі</div><div>і весь золотіє в проміннях зорі.</div><div>(Наталя Забіла)</div>

Повідомити про перегляд

відправлення:

← Введіть анти-спам-код →

Над Києвом сонце липневе блищить

Травень 2024

Актуально сьогодні

ЛИСТІВКИ

ШПАЛЕРИ