Я тоді багато рисував, і не диво, що малярський вираз моменту найсильніше врізався в мою пам'ять.
Найвищого росту був мій батько, трошечки нижчий Андрій Чайковський, а найнижчий Франко. (Такого росту уявляю собі Шевченка, себто середнього.) Всі три широкоплечі, сильно збудовані мужчини, усі три синьоокі. Батькові очі всміхалися, Чайковського дивилися бистро, щоб помітити щось цікаве (він же знаменитий оповідач), а Франкові гляділи, ніби крізь якусь червону імлу, оминали людей, деколи здавалося, гейби вони позичені в нього, то знов, ніби не привикли до сонця, бо задивлені були вглиб, у душу (Б. Легкий). |