Гончарне горно, щ тобі наснилось? Вогню червона віхола? Авжеж, Ті дні, коли тут полум’я дзвеніло… Ті дні – не дні минулого. Невже Спинився крук? Завершилося коло Народного уміння-ремесла? Безплідно глина сивіє довкола – Основа й слава древнього села. Із сотень тільки дюжина лишилась Майстрів, не вельми дужих у селі. Ще в русі руки їхні – наче крила, Що нелегкий здійснили переліт. Ще відчувають пальці їхні тонко Зволоженої глини юну плоть, Та вже не спів тече крізь них, а стогін, З душі останнє цідиться тепло. Онук обличчя кривить у гримасі, Хоча пізнав лиш радощі в житті: «кому вони потрібні в вік пластмаси – Горшки, дзбанки і глечики оті?» А майстер усміхається крізь тугу, І зморшкувате світиться чоло: «не можу розлучитися із кругом, Бо вмру і вмре зі мною ремесло, Круги вже є у школі нашій… добре, Аби із цього й користь ще була. Гончарство – це ж не гра вам і не хобі, А піт, вогонь, робота і талант». І звинні пальці глину гладять звично, В гончарні дише юний дух землі, І крутить круг напруга електрична, Й роса рясніє в майстра на чолі (Василь Гей) | 
ДО ПОЧАТКУ
Свята
