Першим повернувся він з війни – Ще село з руїн не підвелося, Ще в степу сіріли бур’яни І не з медом людям всім жилося. Не спочивав, ні дня не погуляв, А узявся за важку роботу – Весь у шрамах, як свята земля, Як земля, був повен він турботи. Зводив стіни, укривав хати, Ставив крокви, клав просторі печі Та латав ночами чобітки Для шкільної босої малечі. Від зорі щоденно до зорі; Меншало у вдів солдатських горя. Та казали майстру лікарі: - Відпочити їхали б до моря! Затягнувся димом, докурив, Помовчавши в роздумі хвилину: - Скільки Гітлер лиха натворив, Що сьогодні нам не до спочину… (Фросина Карпенко) | 
ДО ПОЧАТКУ
Свята
