Зігнувсь старий тесляр вусатий Сокира гостра мов коса Він крокв та балок потесав. А зморшки врізані похмуро, Живиця жовта на руках, - Нову витесує по шнуру Соснову крокву він під дах. Тріски летять аж за ворота Дивлюсь, кажу до тесляра: - Хороша, дядьку, в вас робота. – А він: - Хороша, та стара… Ой глянь: підносяться будови Усе із цегли, кам’яні – Нащуплює кущисті брови: - Бетон тесати не мені. – І знов зігнувсь. По шнуру глянув – сокира врізалася в сук… Аж доки світ, Не збідне шана До цих, в живиці, чесних рук. (Григорій Петрик-Попик) | 
ДО ПОЧАТКУ
Свята
