Мій батько славний був коваль - На все село, На кілька сіл. В його руках співала сталь, На сорочках блищала сіль. Кував підіски, лемеші, Варив поламані вали. В двадцятім році гармаші Гармату в кузні притягли, І комісар сказав: «Біда! Одна була на два полки...» У батька сила молода, В роботі все йому з руки. Він положив свій молоток І тихо вимовив: «Зроблю. В гарматі з’їдений замок, Але як-небудь підсталю». І він сталив. Жаркі бої Гули над Ворсклою по полю: «За волю-волю - Нашу долю!» І толочились пирії. Мій батько славний був коваль - Йому робота не страшна. Він заварив гримучу сталь - В той день закінчилась війна. Орали стоптаний пустир, Хмарки літали голубами. І комісар промовив: «Мир!» - Сухими, чорними губами. І, вже прямуючи додому, Зайшов у кузню. Ось вона, Гармата в блиску молодому, Пряма, націлена, міцна. - Хвала тобі за труд, ковалю! Та ми вже нині не в бою. - І батько мій сказав без жалю: - Для миру, голубе, й кую. ( ПЛАТОН ВОРОНЬКО) | 
ДО ПОЧАТКУ
Свята
