Я люблю поезію, як мати Любить сина сповивати, Як старий досвідчений коваль Любить сталь, Тверду та неслухняну, І як любить хустку полотняну Сива ткаля. Чи вростає паля Із пружинним трепетом під міст, Чи іде гаями гармоніст І співає пісню під гармонь, Чи долонь Гарячий дотик в дружбі, Чи розвідник на тривожній службі, Чи маля в шовковій оболонці, Що мотає промені від сонця У клубочок, Чи один листочок В зошиті із рідної верби. Чи слова разючої ганьби В кам’яне обличчя палія - Все це я, поезія моя. Не як форма. А як мідь в литві, Де лишились риси вікові, Мідь, яку натхненний майстер лив І при цьому душу опалив. |
ДО ПОЧАТКУ
Свята
