От і розходяться сутінки чорні, Молот вистукує ближче, дзвінкіш, Світиться в горні, жевріє в горні Біло-сліпучий гарячий леміш. От і снується спокійна розмова, Скручені круто, димлять цигарки, Пада з ковадла десята підкова, Гублячи синьо-прозорі зірки. Дихають жаром важкі лопати, Світлом багровим одсвічує плуг. Є що косити і є що копати, Є що орати – поле навкруг! Із емтеесу підкотить тритонка - Здрастуй, шофере! - Здрастуй, коваль! – Дзенькає молот високо і тонко, Можна – підкову, а можна й деталь. В ранки погожі і в сутінки пізні З димної кузні клекіт гуля, Може скувати мости залізні Жилава, дужа рука коваля. Щоб по мостах наша молодість зорна Йшла до плугів у світанковий час, Сяючи світлом з кузнечного горна, З того, що в кузні артільний у нас! (Андрій Малишко) | 
ДО ПОЧАТКУ
Свята
