Мороз в підкови ріки гнув, Земля лежала в бурці білій, А вже почав нову весну Коваль із нашої артілі. Мороз кував, коваль кував, Спішили – хто кого поборе, І в кузні весело палав Вогонь змагання в ранню пору. І майстер жив вогнем таким, - Хто лиш узна його – полюбить, - Ладнав сівалкам сошники, Вставляв борінкам нові зуби. Із ковалевого чола Стікав тонкий струмочок поту, І танув сніг. Весна ішла, Відкривши сонячні ворота. І сівачів, немов братів, Вітало скрізь широкопілля. Приймав парад своїх трудів Коваль із нашої артілі. А як вогонь? Вогонь не гас, Палає в кузні він і досі, І майстер, дбаючи про нас, Уже до жнив клепає коси. І жаткам крила надіва, І для безтарок варить осі – Йому вчуваються жнива У стиглім шересі колосся. | 
ДО ПОЧАТКУ
Свята
