Де твої круги одвічні, призабуті нині? Гончарику-глинчарику, ідоле у глині! Вилітали з глини птиці, Грілися на комині, В кожної твої очиці У далекім спомині. Вилітали сиві коні, Крилися світанням, І ставала біла глина Весняним іржанням; І співала душа твоя В глечику й горняті Дивним тенором високим На весільнім святі. Ще ходили як сталеві, На мужицькім жниві Українські жовті леви В золотій поливі. Де ж твої круги одвічні, призабуті нині? Гончарику-глинчарику, ідоле у глині! А твої дзбанки червоні У музеї висяться, Як живі, зітхають коні, Птиці прагнуть місяця; Обклювали небо синє, Сіли в терені, Обтрусили всі росини На рай-дереві… |
ДО ПОЧАТКУ
Свята
