Ще тоді, як Україна Згарищем була війни, Нас послали на руїни, Ми покинули лани. Ми в ту пору ще без кранів Піднімали корпуси, - І міста в шахтарськім краї Набирали знов краси. Тож для того ми й старались, Мов на крилах линув час. Із газет ми посміхались: В них за труд хвалили нас. А з села писала мати: «Відбудовуєш Донбас? Вмінням стала ти багата, А в селі не все гаразд: Хоч хатинки наші й білі, І навколо деревця, Та сьогоднішній артілі Вже вони не до лиця…» Поклонились ми Донбасу За привітність, навчання І подякували красно За здобуті там знання. Нам весна війнула з саду цвіту білу заметіль – Зустрічать нашу бригаду Вийшла майже вся артіль. І зростають нові хати, Потім – цілі вулиці, Всі просторі та вікнаті, Мов гукають: «Молодці!» (Фросина Карпенко) |
ДО ПОЧАТКУ
Свята
