1 грудня 1948 року стало для Коста-Ріки днем, який змінив хід її історії. Після перемоги в громадянській війні лідер Установчої хунти Другої республіки Хосе Фігуерес Феррер оголосив про скасування армії — крок, який тоді здавався неймовірним. Церемонія відбулася в казармах Бельявіста, що згодом перетворилися на Національний музей Коста-Ріки. Можливо, саме ця символічна трансформація — від військової бази до музею — найкраще відображає дух мирної країни.
Що означало «скасувати армію»?
Фактично — повністю розпустити збройні сили та передати їхній бюджет у розвиток освіти, культури й охорони здоров’я. Кажуть, що вчителі в Коста-Ріці мають доволі високий соціальний статус саме завдяки тому, що країна вирішила інвестувати в знання замість зброї.
Цей сміливий крок не був лише жестом. Він став довгостроковою політичною стратегією, що перетворила Коста-Ріку на одну з найбезпечніших і найстабільніших держав Латинської Америки. Чи був би країні доступний такий рівень розвитку, якби армія залишилася? Історики сперечаються досі.
Дві виняткові ситуації
Попри відмову від збройних сил, Коста-Ріка двічі була змушена вдатися до озброєних формувань:
1955 рік. Країна відбила спробу вторгнення групи експатріантів із Нікарагуа, яку, ймовірно, підтримував режим Анастасіо Сомоси. Ситуація показала, що навіть без армії держава здатна захищатися.
1965 рік. Коста-Ріка направила 21 поліцейського до складу Міжамериканських сил миру Організації американських держав під час кризи в Домініканській Республіці. Цей крок був радше дипломатичним жестом участі в міжнародній безпеці, ніж військовою операцією.
Цікавий факт
Коста-Ріка — один з небагатьох сучасних прикладів країни без армії. До цього переліку входять також Ісландія, Панама та Ліхтенштейн. Проте саме костариканський випадок вважається найбільш свідомим і політично вмотивованим.
Чому цей день важливий?
Для костариканців 1 грудня — нагадування про те, що мир може бути політичною стратегією, а не лише побажанням. Це день, коли країна обрала інший шлях розвитку й, здається, не пожалкувала. Можливо, саме тому Коста-Ріку часто називають «демократичним острівцем» Латинської Америки.