Сполучник

За будовою сполучники поділяються на дві групи: не-вивідні (прості) і вивідні (складні та складені).

Невивідні (прості) — це найдавніші за походженням сполучники, які не утворені від інших слів і тому не розкладаються на частини. Пишуться вони разом: і, ні, але, бо, то, та, чи.

Вивідні (складні й складені) — це сполучники пізнішого часу, утворені від інших сполучників, займенників, прислівників, дієслів і часток; складні сполучники виникли внаслідок поєднання в одному слові двох частин мови: аби (а+би), зате (за+те), проте (про+те), щоб (що+б), якби (як+би), якщо (як+що), якже (як+же); складені сполучники виникли внаслідок поєднання відмінкових форм займенника той або інших повнозначних частин мови із сполучниками що, щоб та прислівником як: тому що, від того що, через те що, для того щоб, в міру того щоб, внаслідок того що, незважаючи на те що, так щоб.

За структурою сполучники поділяються на одиничні (і, а, але, так); повторювані (і — і, ні — ні, або — або, то — то, чи то — чи то, не то — не то); парні (не тільки — але, якщо —то, як — так, хоч — але).

За значенням сполучники поділяються на сурядній підрядні.

Сполучники сурядності поєднують рівноправні члени речення або частини складного речення.

Сполучники сурядності поділяються на: єднальні (і, й, та в значенні і, також, і...і, ні...ні, як...так, та в значенні але, зате, проте, однак, все ж), розділові (або, чи, або...або, чи...чи, то...то, не то...не то, чи то...чи то), а також пояснювальний сполучник тобто.