
3 березня 1878 року підписання Сан-Стефанського мирного договору стало важливим етапом в історії Болгарії. Цей документ був результатом завершення російсько-турецької війни 1877-1878 років і містив умови, які мали значно змінити політичну карту Балкан.
Сан-Стефанський договір був нав'язаний османському уряду Росією та передбачав новий розподіл територій, які раніше перебували під контролем Османської імперії. Найважливіше його положення стосувалося створення незалежного болгарського князівства. Це нове князівство охоплювало більшу частину Македонії, простягалося до Дунаю та від Егейського до Чорного моря. Завдяки цьому договору Болгарія отримала фактичну незалежність, що стало важливим кроком до кінця п'ятитисячолітнього османського панування в регіоні.
Крім того, Сан-Стефанський договір визнавав незалежність Сербії, Чорногорії та Румунії. Сербія та Чорногорія отримали розширені кордони, а Румунія поступилася частиною своєї південної Бессарабії на користь Росії, отримавши натомість Добруджу від Туреччини. Водночас Боснія-Герцеговина мала стати автономною, що відзначало певну зміну в османському впливі на Балканах.
Цей мирний договір також став основою для зміцнення позицій Росії на Балканах, оскільки вона отримала значні території Азіатської Туреччини, включаючи частини сучасної Туреччини, зокрема місто Батумі. Однак, попри підписання угоди, її умови не були остаточно затверджені, і деякі з них були змінені на Берлінському конгресі, що призвело до часткового зменшення територіальних поступок, виграних Росією.
Сан-Стефанський мирний договір — це символічний момент в історії Болгарії, оскільки він став кроком до її звільнення від п'ятсотлітнього османського ярма. Традиційно 3 березня в Болгарії святкують День звільнення, що стало важливим кроком у боротьбі за національну ідентичність і суверенітет.
Аналогічні події


