День «Розкажи історію»

Якось раз, «хтось» залишився без роботи. Не те, що б зовсім, але коштів до елементарне існування явно перестало вистачати. Вірніше те, чим він займався раніше, вперто показувало якусь безперспективність. Та так завзято, що ця справа явно втрачала будь-який сенс, якщо враховувати, що вмирати від голоду в такому юному віці, а йому було десь 27 років, явно не входило в його плани. Він любив ту роботу. Дуже любив. Вона йому подобалася і була дуже навіть до душі, але її довелося залишити.

Залишав він її з відверто великими труднощами. Зібравши всі свої скромнющії заощадження «на чорний при чорний день» (на власні похорони), він пішов купувати зовсім інші навички, які з його міркування, радикально міняли його сферу діяльності.

Відчуваючи глибоченні труднощі, практично на фізіологічному рівні, за кілька років йому дивом вдалося освоїти деякі інші прийоми діяльності.

Він спробував їх застосувати за призначенням. І ... Ефект від його діяльності став трішки краще. Але це «трішки краще» було якось нестабільно.

Переоцінивши все недооцінене і значно спростивши все переоцінене, як йому здавалося на той момент, він таки вирішив залишитися собою. І не тому, що бігати «за журавлем в небі» або «тримати синицю в руках» явно було не те, що дозволяло йому залишатися таким, що і підтверджувалося його історією. Просто, жити за течією, або проти, він вже пробував, а жахливо ненавидів повторюватися (на те були свої причини), та й граблі одні й ті ж.

Він одружився. Ось-ось повинна була народиться дитинка. Викручуючись, як вуж на сковорідці, він йшов вночі по вулиці після чергової підробки. Йшов пішки, так як йому не вистачило готівки. Якихось копійок на маршрутку і водій відмовився його везти (10 копійок). Йшов в легких туфлях, а починалася дика зима, подав сніг, в обличчя дув крижаний реалізм. Його шлях не був близьким. Він повертався з сусіднього міста додому, до дружини і своєї майбутньої дитини. Попри все, йому не було погано. Його ноги були на його боці, незважаючи на те, що принаймні, пів дороги було по якомусь знущанню вгору. «Поки я рухаюся, я, типу, існую», - думав він. Була вже година ночі і на середині шляху йому зустрілася тільки одна людина. Це була дівчина, мило пропонуюча свої послуги проїжджаючим мандрівникам. Обмінявшись посмішкою і якоюсь жартівливою фразою, він і не подумав навіть загальмувати. «Який чудовий привід цього не робити», - промайнуло у нього в голові, - «навіть не один, і не два, і вже зовсім не три, а цілих чотири: любляча дружина скоро подарує нового чоловічка, дико мрячний холод, образливо «нечуване багатство» в кишені і відсутність будь-якого бажання на всякі дурниці».

Переломний момент. Він почав наступати кількома днями пізніше. Навіть не днями. Місяцями. Ні. Роками. Так.

Але це вже інша історія.