Name: Каринтійське національне свято в Австрії
Start: 2026-10-10T00:00:00+02:00
End: 2026-10-10
Location: Австрія

10 жовтня проводиться Каринтійське національне свято в Австрії. Присвячено референдуму 1920. Ці жовтневі заходи у першій декаді місяця мають традиційний щорічний характер.

Подія 10 жовтня - Каринтійське національне свято в Австрії

Каринтія — мов коштовний камінь у скарбниці Австрії. Це край понад 200 кришталево чистих озер, обрамлених гірськими хребтами та глибокими долинами. Взимку тут — ідеальні схили для лижників, а влітку — теплі озера, затишні альпійські містечка та розкішні спа-готелі. Місцеві жартують: «У Каринтії кожен сезон — найкращий».

Але 10 жовтня для каринтійців — не просто гарна осінь. Це день, коли вирішувалася доля краю. Після розпаду багатонаціональної Австро-Угорщини та падіння династії Габсбургів у 1918 році Європа перекроювала свої кордони. На півдні Каринтії, де жило багато словенців, постало питання: залишитися з Австрією чи приєднатися до новоствореного Королівства сербів, хорватів і словенців.

Каринтійський плебісцит відбувся 10 жовтня 1920 року. Попри те, що більшість населення в зоні голосування розмовляла словенською, 59% виборців обрали Австрію. Це стало несподіванкою для багатьох спостерігачів того часу. Історики припускають, що вирішальними були економічні аргументи та страх перед нестабільністю нової держави.

Агітаційна війна: плакати, гасла і страхи

Перед голосуванням обидві сторони розгорнули справжню інформаційну битву.

Австрійські плакати часто друкувалися словенською мовою. Один із найвідоміших закликав: «Мамо, не голосуй за Югославію, інакше мене призвуть до короля Петра» — натяк на військову службу в югославській армії. Австрійська пропаганда зображала себе як миролюбну силу, а опонентів — як мілітаристів.
Югославська агітація відповідала не менш гостро: на одному з плакатів було написано, що «У Югославії князем є фермер. У німецькій Австрії — євреї та барони», апелюючи до соціальної рівності та антиаристократичних настроїв.

Ці гасла, емоційні й провокативні, працювали на страхах і надіях людей, перетворюючи плебісцит на боротьбу не лише за кордони, а й за ідентичність.

Сьогодні цей день відзначають парадами, концертами та історичними реконструкціями. У Клагенфурті можна побачити урочисте покладання вінків, виступи духових оркестрів і театралізовані сцени, що відтворюють події 1920 року. Для місцевих це не лише спогад про минуле, а й символ єдності та права на самовизначення.

Чи могли події піти інакше, якби результати були іншими? Можливо, сьогодні Каринтія мала б зовсім інший культурний і мовний ландшафт. Але історія обрала свій шлях — і він став частиною австрійської ідентичності.