Демократична Республіка Конго (ДРК) є другою за величиною країною в Африці. Населення за оцінками 2014 року понад 77,4 млн. Вона межує з дев’ятьма країнами: Анголою, Бурунді, Центральноафриканською Республікою, Республікою Конго, Руандою, Південним Суданом, Танзанією, Угандою і Замбією. Столиця Кіншаси є другим за величиною франкомовним містом в світі. Народ ДРК представляють понад 200 етнічних груп. По всій країні використовуються близько 250 мов і діалектів.
У ДРК розташований найстаріший національний парк в Африці - національний парк Вірунга. Тут мешкають рідкісні гірські горили, леви і слони. Держава є одним з найбагатших на природні ресурси країн на планеті. Тут є великі родовища золота, танталу, вольфраму і олова, мінерали, які використовуються в електроніці, наприклад, в сотових телефонах і ноутбуках, але при цьому держава як і раніше характеризується крайньою бідністю. Тільки 10% населення має доступ до електроенергії. Дороги майже відсутні.
У Демократичної Республіки Конго непроста історія. У 1885 році король Бельгії Леопольд II придбав права на територію Конго і зробив її своєю приватною власністю. Протягом декількох десятиліть Леопольд використовував місцеве населення для отримання прибутку від місцевих ресурсів, особливо каучуку. Приблизно 10 мільйонів конголезців загинуло в результаті цієї експлуатації і хвороб. Коли міжнародне співтовариство висловило протест і осуд його дям, під міжнародним тиском бельгійський уряд неохоче, проте взяв під свій державний контроль цю територію у Леопольда. Починаючи з 1908 року територія стала офіційною колонії Бельгії.
Цей факт не дуже покращив ситуацію. І знову міжнародний тиск змусив уряд Бельгії в 1950-х роках реформувати свою політику щодо колонії Конго. Було прийнято рішення про те, як колонія перейде до стану самоврядної держави. У той же час на всій території Конго почали з’являтися різноманітні партії та об’єднання, які декларували намір сприяти вільному і незалежному Конго.
Однією з найуспішніших груп була Асоціація де Баконго (АБАКА), культурна і політична організація, очолювана Джозефом Каса-Вубу. АБАКА стала лідером в компанії за незалежність від Бельгії. Вони були не самотні. Інші організації, що представляють різні етнічні групи, а також регіональні асоціації, також приєдналися до цих закликів.
У січні 1959 року бельгійський уряд спробував заборонити АБАКА побоюючись, що група стає досить потужною і це може сприяти зростанню нестабільності в регіоні. Масові заворушення незабаром спалахнули в місті Леопольдвіль і 12 січня Джозеф Каса-Вубу був заарештований. Потім Бельгія оголосила про наміри провести конституційну реформу в колонії. Цим намірам не судилося збутися. В регіоні зростала нестабільність і це на початку 1960 року змусило організувати Конференцію і круглий стіл в Брюсселі.
Під час Конференції Бельгія спробувала проштовхнути ідею перехідного періоду до незалежності від трьох до чотирьох років, але конголезці не прийняли ці пропозиції, погодившись лише на кілька місяців перехідного періоду. Ними була оголошена дата, яка випала на 30 червня і умови, що вибори повинні відбутися в травні, щоб до кінця червня була введена хоч якась державна інфраструктура. Каса-Вубу був обраний президентом. Як і планувалося 30 червня 1960 року регіон офіційно став незалежним.
Почалася довга історія збройного конфлікту яка, як і раніше, залишає багато людей в регіоні, не тільки без відчуття етнічної незалежності, а й основних людських свобод.
В останні роки кількість людей, що беруть участь в святкуванні Дня Незалежності Демократичної Республіки Конго, значно скоротилося. Багато стали жертвою збройного конфлікту, хвороб і голоду. Люди все ще гинуть. Порушеня громадського порядку, антисоціальна поведінка і тривалі війни залишають глибокі шрами у місцевих жителів. Багато з них вважають, що незалежності досі не існує.
Через нестабільність в східній частині країни близько 450 000 біженців з ДРК залишаються в сусідніх країнах, зокрема в Бурунді, Руанді, Танзанії та Уганді.