День Незалежності Лівана

Османська імперія контролювала територію Лівану з 1516 року. На початку Першої світової війни, точніше в серпні 1914 року, Туреччина поспішила повністю окупувати його. Незважаючи на незгоду ліванців, вона критично почала експлуатувати природні ресурси Лівану. Наприклад, тільки площа лісів в цей період скоротилася там більше ніж наполовину. Це стосувалося і погіршення умов для продовольчого забезпечення регіону, що відповідно викликало голод і епідемії.

Великобританія, в особі військ під командуванням британського генерала Едмунда Алленбі (Едмунд Генрі Хінмен Алленби) і Хусейна ібн Алі аль-Хашимі (шериф Мекки, 1-й король Хиджаза з 1916 по 1924 з династії Хашимітів; нащадок пророка Мухаммеда), поспішили на допомогу ліванському народу. Їм вдалося звільнити Ліван. У 1920 році до процесів, які проходили в Лівані, підключилася Ліга Націй. Вона видала французам мандат на управління даними територіями. Франції вдалося впоратися з поставленими завданнями, і в 1926 році при її сприянні була розроблена ліванська Конституція. Вона не сильно відрізнялася від французької.

Після поразки Франції на початку Другої світової війни і падіння Парижа у 1940 році, коли уряд Віші прийшов до влади у Франції, французький генерал Анрі Фернанд Денц був призначений вищим комісаром і головнокомандувачем військами в Лівані та Сирії. Це призначення невідворотно призвело до відставки президента Лівану епохи французького мандата Еміля Ідді 4 квітня 1941 року. Через п’ять днів Денц призначив Альфреда Наккаша главою держави.

Контроль уряду Віші закінчився кількома місяцями пізніше, коли його війська не змогли відбити наступ французьких і британських військ на Ліван та Сирію. 14 липня 1941 року в Акко було підписано перемир’я і генерал Шарль де Голль відвідав Ліван, що означало офіційне завершення тут правління Віші. Ліванські національні лідери скористалися можливістю і попросили де Голля закінчити французький мандат і сприяти у встановленні незалежності Лівану. В результаті національних і міжнародних зусиль 26 листопада 1941 генерал Жорж Катро, посланець Шарля де Голля, проголосив незалежність Лівану від імені французького уряду.

Сполучені Штати, Великобританія, СРСР, арабські держави та деякі азіатські країни визнали цю незалежність, а деякі з них обмінялися послами з Бейрутом, столицею Лівану. Незважаючи на це, Франція продовжувала здійснювати владні повноваження.

21 вересня 1943 року в Лівані відбулися загальні вибори, а 8 листопада 1943 Палата депутатів внесла відповідні поправки до Конституції, скасувавши статті, які стосувалися французького мандата, і змінила ті, які стверджували повноваження верховного комісара в результаті одностороннього припинення мандата.

Французька влада відреагувала на це арештом ряду видних ліванських політиків, в тому числі президента, прем’єр-міністра та інших членів уряду, відправивши їх у замок Рашайя, що приблизно в шістдесяти п’яти кілометрах на схід від Сидону. Цей крок викликав невдоволення і об’єднав християнських і мусульманських лідерів у їх рішучості позбутися від домінування французів.

З огляду на прагнення ліванців до незалежності, під тиском Великобританії, Сполучених Штатів і арабських країн, Франція, нарешті поступилася. В’язні Рашайя були звільнені 22 листопада 1943 року. З тих пір цей день відзначається в Лівані як День Незалежності.

Традиційно в цей День на бульварі Шафіг Ваззан в Бейруті проходить щорічний військовий парад, який демонструє військову міць Лівану. На ньому присутні високі гості, президент, спікер, прем’єр-міністр та інші високопоставлені ліванські громадські, політичні та військові діячі. Звучать урочисті промови. Потім діючий президент Лівану приймає важливих гостей в Президентському палаці Баабди, висловлюючи їм свою повагу та приймаючи вітання з нагоди Дня Незалежності Лівану.

Парад користується популярністю у народу і люди з радістю відвідують його та інші культурні заходи, які організовуються з приводу національного свята.