Цемент, і камінь, і пісок, І усмішка моєї тітки, Яка стоїть біля лебідки В тіні засніжених гілок Ялин високих. А лебідк а Скрипить, Підно сить ківш цеглин. Вже дах видніє між ялин. Всміхається: - Палац – не хлів Будуємо коровам, синку. – Й змахне злотисту соломинку З густих, ледь посивілих брів. Околиця села. Т ут вітер Колючо ув обличчя б’є Та ферма серед піль встає Як рук людських красивий витвір, Глядить у навколишню шир. А над землею – Сонце. Мир. (Іван Гущак) |