Через рідну мову стапи ми на ноги, ввійшли в сім'ю просвічених європейських народів. (М. Возняк)
Українська мова здавна славиться багатою фразеологією. Не усталені в мові вислови, прислів'я й приказки, різні жартівливі й анекдотичні вирази, крилаті слова тощо. У них відбита глибока мудрість народу, його вікова культура, боротьба проти неправди, кривди; виражено ставлення до праці, науки; засуджуються негативні риси людини. Наприклад: Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся; Під лежачий камінь вода не тече; Держи язик за зубами; У чужий черевик ноги не сунь; Брехня і приятеля робить ворогом; Гречана каша сама себе хвалить; У лиху годину узнаєш вірну людину; Чесне діло роби сміло; Вірний приятель — то найбільший скарб; Сила та розум — краса людини; Лінь гірше хвороби; Де відвага, там і щастя; Людина світлого розуму.
Джерелом виникнення фразеологізмів в українській літературній мові є:
вислови з античної культури: золотий вік (щаслива пора, епоха розквіту); золотий дощ (несподіване багатство); сіль землі (кращі люди свого часу); крокодилячі сльози (удаваний плач); альфа й омега (початок і кінець); сади Семіраміди (прекрасні місця); самозакоханий Нарцис (самозакохана людина); неопалима купина (безсмертя народу); обітована земля (багатий край);
переклади видатних людей: Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах (Д. Ібаррурі); Чиста краса, чисте мистецтво (І. Кант); Люди, будьте пильні! (Ю. Фучик);
| 
ДО ПОЧАТКУ
